Традиції та звичаї українських козаків.
Традиції та звичаї українських козаків — про них можна говорити , починаючи з періоду гетьмана Павла Скоропадського. Насамперед, коли козацтво тільки починало формуватися як явище, воно носило різноманітний, різношерстий характер.
Перші Козаки.
Попервах, серед козаків були не тільки українці, але й татари, поляки, білоруси, росіяни та багато представників інших народів. Тоді говорити про козаків, як захисників православ’я не доводилося. Але з роками це положення змінилося. З часом, саме дотримання звичаїв і обітниць зробило козаків — козаками.
Але, після скасування козацтва російською імператрицею Катериною Великою було знищено багато звичаїв та обрядів. Згодом вони або забулися, або загубилися.
Однак історики знайшли багато відсутніх частин головоломки. Тому, ми можемо досить точно уявити собі козака в зеніті слави. Нещадного до ворогів воїна, норовистого вольнолюбця. Якому при цьому не чужі були щедрість і великодушність. А гостинність козаків була настільки ж легендарною, як і їх героїчні походи проти Золотої Орди та Речі Посполитої.
Постійні війни і сутички на кордонах.
Постійні війни і сутички на кордонах створили, якщо можна так висловитися, «веселого воїна». Бо козаки могли днями гуляти масштабні застілля. Тому, що вони знали — під час війни не візьмуть ані краплі до рота. Аби залишатися максимально боєздатними одиницями.
Тому, щодня дивлячись в очі смерті, козак залишався мовчазним в побуті. Сумним солдатом і суворим батьком. У той же час він міг і «розгулятися». Або розповісти іскрометний жарт, влаштувати «шоу», як висловлюються наші сучасники. Адже козаки не тільки пам’ятали про смерть, а й розуміли, що у житті занадто багато болю, щоб витрачати його ще й на повну самоізоляцію.
Тому, козаки обрали основою для свого побуту 10 біблійних заповідей. Адже були вони сімейними людьми, поважали своїх товаришів та залишались відданими своєму народові. Отже, від цих заповідей мають походження обряди і багато традицій козаків. Традиції і обряди не були «висічені в камені», а передавалися з вуст в уста. Вони перетворились на «неписаний закон». Біля витоків традицій лежали повага до старших, шанування гостя, повага до жінки.
Постійні війни і сутички на кордонах.
Постійні війни і сутички на кордонах створили, якщо можна так висловитися, «веселого воїна». Бо козаки могли днями гуляти масштабні застілля. Тому, що вони знали — під час війни не візьмуть ані краплі до рота. Аби залишатися максимально боєздатними одиницями.
Тому, щодня дивлячись в очі смерті, козак залишався мовчазним в побуті. Сумним солдатом і суворим батьком. У той же час він міг і «розгулятися». Або розповісти іскрометний жарт, влаштувати «шоу», як висловлюються наші сучасники. Адже козаки не тільки пам’ятали про смерть, а й розуміли, що у житті занадто багато болю, щоб витрачати його ще й на повну самоізоляцію.
Тому, козаки обрали основою для свого побуту 10 біблійних заповідей. Адже були вони сімейними людьми, поважали своїх товаришів та залишались відданими своєму народові. Отже, від цих заповідей мають походження обряди і багато традицій козаків. Традиції і обряди не були «висічені в камені», а передавалися з вуст в уста. Вони перетворились на «неписаний закон». Біля витоків традицій лежали повага до старших, шанування гостя, повага до жінки.
Козаки і батьки. Традиції та звичаї українських козаків.
Першочергово, основою основ козацької громади були: мати, батько, хресний і хресна. Тому, традиційно вважалося, що діти віддають останні борги батькам на 40-й день після їх смерті – на поминках.
Отже, хресна була «другою мамою» для хрещениці. А тому, хрещена мати допомагала готувати дівчинку до життя дружини козака. Вона вчила майбутню козачку рукоділлю, праці, домашньому господарству.
Хресний же ставав «другим батьком» хрещеника. Він готував хлопчика до козацької служби. Вважалось, що хресний, грав роль куди більшу, ніж рідний батько хлопчика. Тому і попит з нього був куди більший.
Мати і батько залишалися «іконами». Без благословіння батька і матері, діти не сміли навіть приступити до роботи. Це один із звичаїв, що зберігся донині. Тому, що патріархальна козача сім’я живе саме так. Отже, неповага до батьків була ледве чи не гріхом смертним. До того ж, про весілля без батьківської згоди та благословіння, молоді люди навіть подумати не могли. Мабуть тому, у роки козацтва розлучень практично не бувало.
Ставлення до старших. Традиції та звичаї українських козаків.
Не важливо, хто перед козаком – старий жебрак або старий отаман, бо повага до прожитого життя залишалась однаково високою. Розуміючи, що вік бере своє, і людина вже об’єктивно не здатна виконати ту чи іншу роботу, молодші козаки завжди і в усьому допомагали старшим односельцям. При них вони ставали більш стриманими, дбайливішими.
Наприклад, якщо старий заходив у будинок або на збори, козаки вшановували його вставанням. А коли зустрічали старого на вулиці, кланялися йому. Крім того, при старших не дозволяли сидіти, курити і говорити без дозволу. Також, нечуваним злочином тих часів було лихословити або перечити старшому!
Більше того, неввічливо було обганяти старшого за віком. Тому, обов’язково треба було питати дозволу пройти повз нього. У сучасному житті ми часто використовуємо слова «Дозвольте пройти», бажаючи обігнати літню людину. Але більшість людей не здогадується, що і дотепер, в нас живе ця козацька традиція.
До того ж, заходячи в хату — вперед пропускали старших. Варто також відзначити, що літні люди часто виступали у ролі суддів. Одного їх слова було достатньо, щоб вирішити будь-який конфлікт «молодих», будь то бійка чи суперечка.
Шанування жінки. Традиції та звичаї українських козаків.
Отже, шанування жінки, а особливо старшої сестри, прищеплювалося з малого віку. Бо, до глибокої сивини молодший брат знав старшу сестру тільки як «неньку». Адже саме вона, виходжувала і піклувалась про брата, коли мама була зайнята домашньою роботою.
Козаки і гості. Традиції та звичаї українських козаків.
Козаки вірили, що гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку. То були просто незнайомі люди або ті подорожні, що потребують дах над головою. Тому, загальним презирством користувався той, хто відмовив гостю у притулку.
Крім того, гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім’ям, ані місцем, звідки він прибув. Бо це вважалося непристойним. Оскільки гості були настільки культовими особистостями, що їм поступалися місцем навіть старійші в родині.
Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня. Бо він скрізь був бажаним гостем. Адже у нього скрізь є родичі, дівера, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що почитають гостя, як і самі козаки.
Козаки майже ніколи не зупинялися в заїжджих дворах.
У місті Богуслав, Херсонської області, в державному архіві зберігається такий запис: «Я служив два роки в Богуславі. А звідти недалеко козачі рибні заводи. Бувало, прийдеш на завод, а тебе навіть не запитають, що ти за людина. А негайно: дайте-но поїсти козакові і чаркою горілки пригостіть, може бути, він прийшов здалеку і втомився. А як поїси, ще й запропонують відпочити, а потім тільки запитають: «Хто такий? Чи не шукаєш роботу?
– Ну, скажеш, шукаю.
– Так у нас є робота, приставай до нас.»
Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу. Він писав, що у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці і він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей. А пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов’язком.
Ставлення до жінки. Традиції та звичаї українських козаків.
По поведінці жінки (будь то мати, сестра або дружина) оцінювався сам козак. Більше того, козак оцінювався в тій же мірі, як і сам ставився до жінок. І хоча дотримувались християнської доктрини, у козацтві при цьому зберігалися вікові устої. Тому, чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка.
Більше того, обов’язки були строго розмежовані. Тому займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою. Жінка незалежно від свого статусу в сім’ї була персоною №1 для захисту. Бо вважалось, що вона – майбутнє козацького роду.
Хоч у жінок того часу було не так багато прав порівняно з сучасницями, але вони користувалися таким пошаною, що права чоловіків їм не дуже-то і були потрібні. Наприклад, жінки не могли бути присутніми на зборах. До тог ж, їх «голосом» виступали батько, старший брат, отаман або хресний батько.
Глава сімейства. Традиції та звичаї українських козаків.
Глава сімейства не так часто з’являвся вдома. Тому, що більшу частину життя він проводив на війні, на військовій службі або на кордоні. Звичайно, його слово було в сім’ї законом. Але в його відсутність главою залишалася мати. Адже на неї лягала відповідальність за виховання дітей.
Цікаво, що навіть випадковий перехожий міг легко «надерти вуха» шибеникові. Або просто зробити йому зауваження. А потім, відвести дитину додому, де батьки «додадуть» за негідну поведінку. Крім того, мати і батько ніколи не з’ясовували стосунки при дітях. Бо вони берегли їх від нещасть всіма способами.
Цікаво, що козачка до свого чоловіка зверталася по імені та по батькові. А до незнайомого козака – тільки «чоловік». До того ж, вона не з’являлася на людях без покритої голови. А також, українки не носили чоловічого одягу. Бельше того, коротко пострижене волосся вважалася ганьбою.
До своєї дружини козаки зверталися по імені. А вже в літньому віці – «мати» або навіть по імені та по батькові. А от до жінки-незнайомки козаки зверталися відповідно до віку: «матуся», «сестра», «дочка», «онука».
Відносини між козаками. Традиції та звичаї українських козаків.
Коли козаки підходили до групи людей, вони кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки!» або «Здорово, козаки!» і т.д. На що слідувала відповідь: «Слава Богу!». При зустрічі після довгої розлуки, козаки обіймалися й прикладалися щоками. Таким же чином вони прощалися. Так само, вітались козаки і на великі свята. Наприклад, на Великдень.
Діти зверталися до старших, ніби до рідні. Тобто — «дядько», «тьотя», «тітка», «дядько». Додавали ім’я, якщо знали. До козаків і козачок похилого віку вони зверталися «батько», «діду», «баба», «бабуся» з додаванням імені. Звичайно, якщо знали його. Такий звичай і зараз зустрічається повсюдно де живуть українці.
Заходячи в будинок, козаки обов’язково хрестилися, дивлячись на образи святих. До тогож, обов’язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони також осеняли себе хрестом. У традиції та звичаї українських козаків було просити вибачення і дякувати. До тогож практично завжди з божим ім’ям на вустах. Наприклад: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь» або «Спаси, Христос».
Без молитви козаки не починали і не закінчували ані трапези, ані польові роботи.
Цікаво, що козаки відчували потребу в допомозі ближнім. Вони обов’язково спочатку пропонували їжу та випивку тому, хто сидить поруч. А тільки потім і самі скуштували харчі. Також, у традиції та звичаї українських козаків було обов’язково допомогти підняти те, що впало. Примітним є і те, що український козак завжди допоможе щось донести до потрібного місця.
Козаки ніколи не відмовляли в милостині — бо гріх. Крім того, козаки вважали, що борг гірше неволі. Тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність вважалася боргом, за який треба було відплатити тим самим.
Козаки ставились до пиякив та п’яниць ніби ті – вороги роду козацького.
Хоч самі козаки ставилися до випивки позитивно, як до способу проведення дозвілля. Але у традиції та звичаї українських козаків, ставлення до п’яниць було неприйнятним. Оскільки, вони ставились до пиякив та п’яниць ніби ті – вороги роду козацького. Більше того, померлого випиваку навіть гребували ховати на одному цвинтарі з усіма. Тому, померлих пияків хоронили на окремому цвинтарі, поруч з самогубцями. До того ж, п’яницям рідко ставили хрести. Але завжди забивали осиковий кіл у могилу.
Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль. Але вони не брехали в побуті і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака — бути спійманим на брехні.
Цікаво, що під час гулянь, дітям не дозволялося не тільки знаходитися за одним столом з дорослими, але навіть бути присутнім в кімнаті в цей момент. Ще більш суворим, у плані застіль, були старообрядницькі сім’ї. У таких сім’ях, не дозволялися тютюн і випивка, окрім вина.
Традиції та звичаї українських козаків. Викуп і крадіжка нареченої.
Сьогодні на весіллях можна побачити одну з «ігор» – викуп і крадіжку нареченої. Цей звичай зберігся з часів козацтва. Якщо батьки не дають згоди на весілля дочки, наречений міг її «умикнути». Що правда, відбувалося це, виключно за попередньою змовою майбутніх молодят.
Насамперед, молодий козак платив «викуп» майбутньому тестеві. Але якщо молода людина «зганьбила честь» дівиці. А справа не закінчилася весіллям, тоді конфлікт міг дійти до кровопролиття. До якого приєднувалися навіть далекі родичі. Особливим є те, що сім’я, це культ козака.
Побут козаків. Традиції та звичаї українських козаків.
Одяг, вважався другою шкірою козака. Тому, він носив тільки свій одяг і тримав його в чистоті. Наприклад, прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об’єктом загальних насмішок. Навіть любителі випити козаки, на застіллях намагалися не напиватися до чортиків.
Примітно, що «горілку» козаки розносили виключно на підносах. Тому, якщо до випивки тягнувся той, хто вже добряче «набрався», його просто оминали. Також, таку людину могли легко відправити проспатися.
Одна з застільних пісень нагадувала: «Пий, та розум не пропивай». До тогож, випивати не змушували. Бо це, було справою добровільною. Але, хоча б пригубити чарку під час тосту, козак був зобов’язаний.
Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками, або жінок з жінками), так і загальні. До того ж, під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали, що хмільна голова може допустити зайве, щодо чужої дружини. Мало того, швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою. Та навіть пустити в хід зброю.
До весільних застіль не допускалися неодружені пари.
У традиції та звичаї українських козаків, довгий час було таке, що до весільних застіль не допускалися неодружені пари. Це пояснювалося турботою про моральність молоді. Тому, що під час весільних застіль допускалися певні вольності. «Прилиплі» до вікон погляди молодих людей – звичайна справа під час весілля.
Певна строгість козаків на людях, легко пояснюється їх способом життя. Тобто, козаки не були відлюдкуватими. Справа в тому, що зазнаючи в боях втрат і нерідко значних. Вони у душі відчували сором за те, що вижили в битві, де померли їхні товариші. Тому козаки ніколи не виставляли своє сімейне щастя на показ.
Їхні дружини могли голосити чоловікам. Мовляв, «ніколи під руку мене не візьмеш, не притулишся до мене, дитини не приголубиш – як дикун!». Але, козакові не хотілося своїм сімейним щастям зайвий раз нагадувати про горе козачкам, які втратили своїх чоловіків. Щоб невтішна вдова не пояснювала маленькій дитині важку правду про те, що батько більше ніколи не повернеться додому.
На людях козаки ніколи не брали своїх дітей на руки.
При всій строгості, козаки дуже любили дарувати подарунки та привозити гостинці. Звідки б козак не їхав, він обов’язково щось везе з собою, навіть йдучи в гості. Але на людях він ніколи не брав своєї дитини на руки.
Похорон. Традиції та звичаї українських козаків.
Обряд козацьких похорон мало чим відрізнявся від інших. Якщо вмирала незаймана дівчина, її тіло несли виключно тільки такі ж молоді козачки. Таким чином, віддаючи данину поваги цнотливості і непорочності покійної. Так само, тіло померлого несли на кладовище на ношах. Цікаво, що труну чоловіка покривали чорним або червоним покривалом, а труну жінки — білим.
Козацький кінь. Традиції та звичаї українських козаків.
Ставлення до коня у всіх, без винятку, козаків було особливим. Бо кінь, був кращим другом і вірним супутником козака. Особливо примітно те, що перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині. Вона просила «щоб повернув козака додому»! А затим – батькам чоловіка, щоб не переставали читати молитви за здоров’я сина. Більш того, коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.
Цікаво, що коли ховали козака, якщо його кінь залишався живий, він йшов першим перед похоронною процесією. До того ж, навіть попереду рідні покійного, позаду труни. Коня покривали чорним або червоним чепраком (підстилка під сідло). А збоку до сідла підвішували зброю козака.
Відносини між козацькими громадами та сусідами.
Козак ніколи не ображав свого односельця. До того ж, ніколи не обдурить його, завжди допоможе. Більше того, козак ставився до сусіда, як до брата.
Однак грабунком «на стороні» козаки не гребували. Вони намагалися звести до мінімуму грабежі у одновірців. Але віддати вогню польське, татарське або турецьке поселення для них було майже богоугодною справою.
При всіх своїх перевагах, козаки були нетерпимі до чужої віри, чужих звичаїв та чужої крові. Тому їхні напади на сусідні держави, подеколи були не менш жорстокими і жахливими, ніж татаро-монгольські набіги на Русь.
При цьому козаки не просто ненавиділи, але відверто не терпіли боягузів. Якого б роду вони не були. Наприклад, боягуз з ворожого табору не міг розраховувати на легку смерть. Козаки були людьми справи, і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки».
Виховання козака. Традиції та звичаї українських козаків.
Особливо примітним є те, що козаки нерідко залишалися холостяками. До того ж, холостяцькому життю «сприяли» постійні війни. Люди просто не встигали обзавестися сім’єю. Але ті, хто віддав перевагу розпусті, а не сімейному життю, якщо були спіймані «на гарячому», каралися смертю.
Були й ті козаки, які брали обітницю безшлюбності, цілком віддаючи себе військовій службі. Такі люди виховували чужих дітей – майбутніх козаків – «всім світом». Поява перших зубів у дитини, перші його слова, перші кроки викликали бурю захоплення у загартованих десятками, а то й сотнями боїв воїнів!
Народження хлопчика для козака – справжня радість…
Микола Гоголь без перебільшень описував побут козаків у своєму творі «Тарас Бульба». Він правдиво описав матір, що вмовляє батька залишити дитину хоча б на кілька днів. Аби надивитися на свою кровинку, на своє щастя. Тому що, боялась більше ніколи його не побачити. Цей епізод не був вигадкою.
Хлопчик – значить воїн за замовчуванням. Отже, і подарунки йому дарувались відповідні: рушниці, ножі, порох, лук і стріли. Як тільки у дитини прорізався перший зуб, його несли до церкви на молебень Іванові-воїну. Часто у цих малюків першими словами були не «мама» чи «тато», а «пу» і «но». Тобто, команда стріляти і наказ коню рухатися вперед.
Козаки були неперевершеними стрілками. Існують підтвердження, що найкращі стрілки могли вибити монетку з рук людини, що тримає її на значній відстані. Все через те, що діти з малого віку вчилися стріляти під час ігор з однолітками. Дитина в три роки могла скакати по двору на коні, а в п’ять років – у всю роз’їжджати по степу.
Жінка-козачка. Традиції та звичаї українських козаків.
До заміжжя молоді дівчата були повністю вільними від багатьох обмежень. Тому часто грали на одному рівні із своїми майбутніми чоловіками.
Як писалося раніше, перші козацькі об’єднання складалися, в тому числі, з татар, які сповідували мусульманську віру. Тому до XVI століття влада чоловіка над жінкою була необмеженою.
Але вже до кінця XVII століття жінки отримали ряд вольностей. Особливо ближче до старості. Дійшло до того, що жінка навіть могла стримати чоловіка. Якщо вважала, що він «говорить або дозволяє собі зайве».
Суміш різної крові робила жінок особливо красивими. Що відзначається і донині. Не дарма, українки вважаються одними з найкрасивіших жінок світу. Такими були й козачки. Вони відзначені рядом письменників, у тому числі і письменником Львом Толстим.
З козацьких часів і донині тягнеться слава про відмінну особливість господині будинку. Тобто, охайний вигляд, гарний одяг і постійний догляд за домашнім затишком.
Душа козака. Традиції та звичаї українських козаків.
У своїх звичаях, козаки були послідовні у жорстокості до іновірців та народів з іншими звичаями. От же, готові мстити за колишні гоніння і приниження, вони самі являли собою приклад незламної волі. Та в аскетичному ставленні до самих себе. Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників!
Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників. Яскравим прикладом служить отаман Запорізької Січі Дмитро Вишневецький. Коли він потрапив у полон, султан наказав підвісити свого найлютішого ворога на гаку над прірвою за ребро. Але Вишневецький не відрікся від Христа і продовжував проклинати Магомета до тих пір, поки не сконав.
Легенда свідчить, що турки вирізали і з’їли його серце. Сподіваючись таким чином отримати хоробрість козацького отамана. Козаки вірили, що порушивши обітницю, вони неодмінно поплатяться своєю душею і після смерті.
Багатства козаків. Традиції та звичаї українських козаків.
Звичайно, козаки не були лицарями на білих конях. Як і всяке військо того часу, вони віддавалися піратству і грабіжкам. При любові до багатств, вони залишалися непідкупними до самого занепаду ери козацтва. Історія зберегла яскравий приклад принциповості козаків. Який служить нагадуванням, що душа дорожча від золота.
У 1627–1637 рр.. козаки часто здійснювали набіги на турецькі володіння. А султан нічого не міг протиставити їм. Він слав послів, обіцяючи козакам щорічну данину, якщо тільки ті відмовляться від грабежів.
Козаки визнали цю пропозицію образою їх козачої честі. Тому, відповіли новими набігами. Останньою надією султана, став дар чотирьох золотих каптанів козацьким воєводам. Але воєводи гидливо відкинули тії дари. Мовляючи, що їм не потрібні султанські подарунки.
Морські походи. Традиції та звичаї українських козаків.
Морські походи козаків не перестають вражати своєю зухвалістю і удачливістю. До того ж, їх походи не припинялися ні в тумани, ні в шторми.
Цікаво, що на легких козацьких кораблях поміщалося від 30 до 80 осіб. На цих обшитих очеретом судах вони примудрялися розоряти навіть Стамбул. Більше того, не просто розоряти, а звільняти і забирати на батьківщину полонених козаків – своїх братів.
Рідкісне явище на морі – «гра в одні ворота» якоїсь із сторін конфлікту. Козаки практично завжди виходили переможцями з морських битв. До того ж, пускали на дно добре озброєні турецькі кораблі з усією командою. Козаки громили портові міста Туреччини, Румунії та Грузії.
Козацька слава. Традиції та звичаї українських козаків.
Сувора дисципліна, принциповість і жорстокість до ворогів робили козаків «ласим шматочком» для будь-якої європейської держави. Сам спосіб життя, повний аскетизму, поневірянь і горя, загартував цих людей. Козаків запрошували на службу і французи, і німці. Однак найбільше прагнули дістати козаків у свою армію найближчі сусіди.
Іван Лютий.
Так, в 1574 році молдавський правитель Іоан Воде Лютий (Вітязул) просив козаків допомогти впоратися з турецьким гнітом. А також, здобути незалежність від Османської імперії. Сам гетьман Іван Свірговський з військом близько 1400 осіб виступив на допомогу братам по вірі. Іван Лютий зустрічав козаків гарматними залпами. До того ж, на бенкеті в їх честь приніс старшинам срібні блюда з горами червінців на знак подяки.
Але, козаки відкинули гроші. Сказавши, що прийшли допомогти впоратися з невірними – і нічого більше. Примітно, що перша битва, яка відбулася в 1575 році, закінчилася нищівною поразкою турків. Хоча, військо козаків було набагато меншим. Крім того, на той час фортеця знаходилась у облозі! Після цього відбувся ще ряд блискучих битв.
Однак під час однієї з ключових (при штурмі Кілії, нині Одеська область), гетьман пав у битві. Згідно з текстом однієї з народних пісень, що дійшла до наших днів, його полонили і стратили у Стамбулі.
Тому, розділене раніше самим гетьманом військо, не встигло з’єднатися вчасно. Турки підірвали частину міста разом із козаками під час облоги Свігорського. А потім, організувавши контратаку, розбили практично все військо. Зазнавши колосальні втрати, дві армії козаків все ж з’єдналися після першої поразки. Та повернулись в Україну.